Головна - Історія - Українська модель

Українська модель

Історичний досвід держав був значною мірою врахований при запровадженні інституції омбудсмана в Україні. В Конституції України в ст.101 передбачено створення нового конституційного органу – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людинидля здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Ст.55 Конституціїнашої країни проголошує право кожного звертатися до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав. Включення цієї норми до статті Конституції, яка передбачає основні правові механізми захисту прав і свобод людини, свідчить про конституційне значення діяльності Уповноваженого по контролю за дотриманням прав і свобод людини в Україні. Уповноважений з прав людини є невід’ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе в першу чергу систему судів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна.

При розробці української моделі Уповноваженого з прав людини враховувались національні правові та культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, а також досвід функціонування інституції омбудсмана в інших країнах, зокрема скандинавських, а також тих, що стали на шлях реформ: Польщі, Угорщині, Росії.

Конституція України, прийнятий на її основі 23 грудня 1997р. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”передбачають створення “сильної” моделі омбудсмана, яка характеризується такими особливостями:

 високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини, який закріплено в ст.55, 85, 101 Конституції України;

 незалежністю Уповноваженого від будь-якого органу державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб;

 запровадженням єдиної моделі омбудсмана на національному рівні;

 широкою юрисдикцією Уповноваженогояка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так і на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

 значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевірок, у тому числі з власної ініціативи для виявлення випадків порушень прав людини та здійснення постійного моніторингу за станом дотримання прав і свобод людини;

 правом ініціювати обов’язкові для розгляду подання з викладенням рекомендацій щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

 можливістю безпосереднього звернення до Уповноваженого широких верств населення;

 гнучкістю та неформальністю процедури, свободою дій щодо відкриття провадження у тій чи іншій справі та ін.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є класичним взірцем парламентського омбудсмана, оскільки обирається на посаду Верховною Радою України (ст.5 закону) шляхом таємного голосування, що забезпечує йому високий статус, легітимність, а також є гарантією незалежності від усіх гілок державної влади, включаючи законодавчу. У зв’язку з цим важливо, що строк перебування на посаді Уповноваженого з прав людини не збігається зі строком повноважень парламенту України (ст.5 закону).

Конституцією та законом передбачено запровадження єдиної моделі Уповноваженого з прав людини в межах держави, що в умовах перехідного періоду країни, як свідчить досвід, є оптимальною додатковою гарантією його високого статусу. В той же час законом передбачено право Уповноваженого на запровадження інституту своїх представників за територіальною або функціональною ознаками в межах коштів, виділених Верховною Радою України.

Крім цього, Уповноважений наділений додатковими гарантіями незалежності, серед яких – заборона втручання у діяльність Уповноваженого з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і їх посадових осіб, у тому числі заборона вимагати від Уповноваженого пояснень по суті справ, що знаходились або знаходяться у його провадженні (ст.20 закону).

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені, обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску) , введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях (ст.4 закону).

В законі України про Уповноваженого також чітко визначено обмежене коло підстав, за якими може бути припинено його повноваження або звільнено з посади (ст.9 закону).

Під час здійснення своїх посадових обов’язків Уповноважений не може бути без згоди Верховної Ради притягнутий до кримінальної відповідальності, підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст.20 закону).

Важливою гарантією незалежності при здійснені Уповноваженим з прав людини своїх функцій є його фінансова самостійність. Фінансування діяльності Уповноваженого з прав людини відбувається з Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Уповноважений з прав людини розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат (ст.12 закону).

Сфера компетенції українського Омбудсмана

Сфера компетенції українського омбудсмана є досить широкою.Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу. У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів стосуються не суті судових рішень, а пов’язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуальних норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують державно-владні функції.

Уповноважений проводить провадження на підставі: звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; за зверненнями народних депутатів України або за власною ініціативою. При цьому законом встановлено, що такі звернення повинні подаватись Уповноваженому протягом року з моменту виявлення порушень прав та свобод людини і громадянина.

Для виконання передбачених законом функцій Уповноважений наділений широким комплексом прав, а саме:

- невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради, Прем’єр-міністром, Головами Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

- безперешкодно відвідувати будь-які органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, в тому числі місця тримання затриманих, установи пенітенціарної системи, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

- запрошувати посадових та службових осіб, громадян України, іноземців, осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

- знайомитися з документами, у тому числі таємними, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, установах, організаціях, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

- бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошується закритим, особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом, а також звертатися до суду із заявами про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я або з інших причин не можуть цього зробити самостійно (ст.13 закону).

Здійснивши провадження, Уповноважений має право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини для вжиття цими органами заходів у місячний термін. До таких актів реагування належать:

 -подання Уповноваженого відповідно до ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України” до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина;

-  конституційні подання Уповноваженого – акти реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України чи Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України відповідно до ст.13, 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та ст.40, 41 Закону України “Про Конституційний Суд України”;

-  особливим видом подання відповідно до ст.30, 38 Закону України“Про Вищу Раду юстиції” є подання Уповноваженого до Вищої Ради юстиції про звільнення судді з посади або про відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

Основні засади взаємодії Уповноваженого з прав людини з іншими органами полягають в тому, що його діяльність не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод людини. Уповноважений діє притаманними лише йому засобами та методами, а рекомендаційний характер його звернень не знижує його можливості впливу на поновлення порушених прав і свобод, що можливо за умови високого рівня правової культури відповідних посадових осіб.

Крім функції безпосереднього розгляду звернень про порушення прав людини, що надходять до Уповноваженого, модель українського омбудсмана передбачає також проведення моніторингів за дотриманням та захистом прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими та службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права і свободи людини і громадянина. Результати таких моніторингів та комплексна оцінка стану додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні представляються у Верховній Раді України у вигляді щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні відповідно до п.17 ст.85 Конституції України та ст.18 Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. У доповіді мають бути представлені також виявлені Уповноваженим недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, тобто фактично на Уповноваженого покладається обов’язок здійснювати експертизу законодавства в цій сфері.

Чинне законодавство встановлює певні обов’язкові вимоги до змісту щорічних доповідей Уповноваженого з прав людини. Так, відповідно до частини другої ст.18 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноваженим було вжито відповідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Крім щорічної доповіді, у разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада приймає постанову. Щорічні та спеціальні доповіді разом з постановою Верховної Ради України публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради України.

Крім того, відповідно до закону Уповноважений має право брати участь у процесі підготовки доповідей з прав людини, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст.19 закону). Це право розширює легальні можливості Уповноваженого здійснювати контроль за дотриманням Україною міжнародно-правових зобов’язань в сфері прав людини, а також впливати на процес приведення Україною національного законодавства у відповідність до норм та принципів міжнародного права. Це має сприяти більшій відкритості тієї інформації, яку уряд представляє у міжнародні конвенційні органи.

Слід також зазначити, що вся діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію ще одного важливого завдання, покладеного на Уповноваженого в рамках здійснення ним парламентського контролю, – це сприяння підвищенню рівня правової поінформованості населення України (п.7 ст.3 закону). Адже, лише змінюючи правову свідомість та культуру суспільства в цілому та окремих його членів можна забезпечити реальне утвердження нової системи цінностей, яка базувалася б на принципах демократії, верховенства права та поваги до прав людини.

Реалізуючи цю функцію, Уповноважений застосовує різні засоби, зокрема, здійснює постійне інформування про результати своє діяльності через друковані ЗМІ, радіо, телебачення, розповсюджує різноманітну інформацію пізнавально-правового характеру, а також надає роз’яснення заявникам з конкретних питань.

Значні зусилля у цьому напрямі Уповноважений з прав людини спрямовує на поширення зн@��B0нь про міжнародні стандарти у галузі прав людини, які є невід’ємною частиною українського законодавства. Всебічно сприяючи їх поширенню, Уповноважений тим самим закладає підвалини нової правосвідомості не лише пересічних громадян, а й представників органів державної влади України, створює передумови для широкого застосування міжнародно-правових норм у національній правовій системі.

Будь-яка модель омбудсмана базується на високому авторитеті особистості самого омбудсмана.Особливість української моделі, крім цього, полягає у тому, що на Уповноваженого покладається обов’язок у своїй незалежній та неупередженій діяльності в інтересах людини та громадянина керуватисяКонституцією України, законами України, а також законами справедливості та власною совістю ( ст.7 закону). На цьому наголошувалося в присязі, яку склала перший Уповноважений з прав людини 14 квітня 1998 р. На практиці це означає, що Уповноважений в своїй діяльності постійно має керуватися як принципом верховенства права, так і принципом верховенства прав людини, а також має пропонувати моделі правової та моральної поведінки, які б випереджали діюче в країні законодавство.

Український омбудсман наділений повноваженнями та компетенцією подібно до більшості омбудсманів світу. Проте деякі омбудсмани мають значно ширші повноваження. Вже згадувалось, що речник громадянських прав Республіки Польща може виступати в адміністративному та цивільному процесі на правах прокурора, а омбудсман Швеції – розпочинати кримінальну справу проти будь-якої посадової особи в межах своєї юрисдикції, якщо, на його думку, для цього є вагомі підстави. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини такими повноваженнями не наділено. Проте, як свідчить перший досвід роботи, необхідність у цьому назріла. Особливо відчутною є неврегульованість статусу Уповноваженого в кримінальному та цивільному процесах і відсутність права внесення касаційного протесту на рішення суду в тих випадках, коли, на думку Уповноваженого, мало місце порушення законодавства при розгляді тієї чи іншої справи.

Все це дає підстави стверджувати, що “сильна” модель українського омбудсмана, закладена в законі про Уповноваженого, має бути підкріплена низкою процесуальних норм у відповідних кодексах та законах.

Для вирішення цього питання на виконання прикінцевих положеньЗакону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”Кабінет Міністрів України мав подати на розгляд Верховної Ради України до 1 лютого 1998р. пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та привести рішення уряду України у відповідність до цього закону, а також забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими органами виконавчої влади України нормативних актів, що суперечать цьому закону. Проте тільки після ініціювання цього питання Уповноваженим з прав людини урядом було дано доручення Міністерству юстиції України розробити проект Закону України “Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. В спільно підготовленому проекті закону пропонується внести зміни та доповнення до низки законів України переважно стосовно процесуальних норм чинного законодавства, які надавали б право Уповноваженому захищати права людини у цивільному, адміністративному, кримінальному процесах, в пенітенціарних закладах тощо. Уповноважений сподівається на розуміння та підтримку з боку народних депутатів України під час розгляду проекту закону, норми якого спрямовано насамперед на більш ефективний захист прав і свобод людини в Україні.

  

Становлення й утвердження інституту Уповноваженого з прав людини

14 квітня 1998 р. Верховна Рада України обрала першого в історії України Уповноваженого з прав людини – Ніну Іванівну Карпачову. За її кандидатуру проголосували 276 народних депутатів України з 450 парламентаріїв, які входять до складу законодавчого органу країни. У 2003 і 2007 рр. Н. І. Карпачова знову отримала кредит довіри й була переобрана Верховною Радою України на цю посаду.

Становлення й утвердження інституту Уповноваженого з прав людини відбувалося в Україні в умовах відсутності його належної підтримки з боку органів державної влади України, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані забезпечувати належні умови діяльності цього інституту. Попри це, Омбудсман України з перших днів своєї роботи прагнула допомогти усім, хто до неї звертався і потребував захисту  порушених прав.

Процедура звернення до Уповноваженого з прав людини максимально демократична і доступна: будь-яка людина може звернутися письмово, на особистому прийомі у громадській  приймальні Уповноваженого, за телефонами гарячої лінії, що працює у цілодобовому режимі,  електронною поштою. З початку діяльності до Уповноваженого з прав людини звернулися понад 1,1 млн осіб. У кожному другому зверненні повідомляється про порушення громадянських  прав, зокрема – про судову тяганину, порушення права на судовий захист, неналежне виконання судових рішень і умов тримання заарештованих. Кожна третя заява стосується порушень соціально-економічних прав громадян: невчасної виплати заробітної плати, незаконного звільнення з роботи, порушення права на соціальний захист, охорону здоров'я, медичну допомогу, житло і землю. Понад 13% звернень – про порушення особистих прав, зокрема – застосування насильства і тортур правоохоронними органами.

Омбудсман здійснює моніторинг дотримання прав і свобод людини, результати якого – комплексна оцінка, а також рекомендації органам влади, відповідно до пункту 15 ст. 85 Конституції України – представляються Верховній Раді України у вигляді щорічних доповідей Уповноваженого з прав людини.

Залежно від ситуації з дотриманням конституційних прав і свобод у  країні Омбудсман України визначає пріоритетні напрями своєї діяльності. Одним із таких пріоритетів є подолання бідності, що брутально порушує право людини на гідне життя. Омбудсман Н. І. Карпачова в 2000 р. першою в країні публічно заявила про те, що боротьба з бідністю повинна бути пріоритетом для всіх органів влади, адже бідність робить неможливою реалізацію більшості конституційних прав людини. Своєю наполегливою  позицією фактично змусила владу не тільки визнати наявність цієї серйозної проблеми в Україні, а й шукати шляхи її подолання, розробляючи при цьому  урядову програму.

У своєму першому поданні новообраному Президентові України В. Ф. Януковичу 24 березня 2010 р. вона запропонувала прийняти нову Стратегію подолання бідності в Україні, яка повинна базуватися на зменшенні катастрофічного розриву доходів між бідними і багатими, забезпеченні прав  кожного на  справедливіший доступ до національних ресурсів.

Неможливість забезпечити собі чесною працею гідне життя на Батьківщині змушує мільйони українців шукати кращої долі за межами країни. У квітні 2003 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України Н. І. Карпачова представила свою Спеціальну доповідь "Стан дотримання і захисту прав і свобод громадян України за кордоном". Доповідь стала узагальненим актом реагування Омбудсмана на численні факти порушень прав громадян України під час їх перебування за кордоном. Документ містить не тільки комплексний аналіз цієї проблеми, а й рекомендації та пропозиції, реалізація яких має сприяти посиленню захисту прав громадян України за кордоном, а також формуванню довгострокової державної політики у сфері міграційних відносин з урахуванням перспектив глобального світового розвитку, інтересів України та її громадян. На представлення цього документа відреагували вищі посадові особи держави, Кабінет Міністрів України затвердив  заходи щодо виконання рекомендацій цієї Спеціальної доповіді.

З метою посилення захисту прав громадян Омбудсманом України були підписані угоди про співпрацю у сфері  захисту прав людини з омбудсманами Росії, Казахстану, Польщі, Азербайджану, Киргизії, Іспанії, Португалії, Франції, Аргентини.

Уповноважений з прав людини постійно привертає увагу влади й  суспільства до питань захисту свободи слова в країні, оскільки, як і раніше, українські журналісти дуже часто потерпають від переслідувань і насильницьких дій. Розпочавши з вересня 2000 р. провадження  у справі про зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, Уповноважений Н. І. Карпачова вперше в практиці українського судочинства виступила як учасник судового процесу і захистила право матері журналіста Лесі Гонгадзе бути визнаною потерпілою стороною у кримінальній справі. Позиція Омбудсмана України у цій справі залишається незмінною: «Допоки не будуть притягнуті до суду всі замовники злочину проти Георгія Гонгадзе, справу не можна вважати закритою».

Однією з надзвичайно болючих проблем в Україні є порушення права на справедливий суд. За роки існування до інституту Омбудсмана надійшло понад 100 тис. звернень про порушення прав громадян на судовий захист. У них люди скаржаться насамперед  на порушення права на своєчасний і належний розгляд справи судом,  несправедливість судових рішень і неналежне їх виконання.

На думку Омбудсмана України, без послідовного проведення комплексної судової реформи важко сподіватися на кардинальне поліпшення стану дотримання прав людини. Власне бачення шляхів реформування судової системи Уповноважений з прав людини Н. І. Карпачова представляє у щорічних і спеціальних доповідях, у виступах на парламентських слуханнях з  питань правосуддя, з'їздах суддів України.

Конкретні кроки в цьому важливому питанні почали реалізовуватися в 2010 р.  Указом Президента України була створена Робоча група з питань судової реформи, до складу якої увійшла й Уповноважений з прав людини. Напрацювання цієї групи, у тому числі й пропозиції Омбудсмана, стали основою для прийнятого в липні 2010 р. Верховною Радою фундаментального для судочинства Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Проте, на думку Омбудсмана України, це лише початок судової реформи. Залишається ще багато проблем, які вимагають свого невідкладного вирішення.

На жаль, в Україні не викорінена ганебна практика застосування насильства і тортур співробітниками правоохоронних органів. З моменту свого створення інститут Омбудсмана займає жорстку і послідовну позицію у боротьбі з цим ганебним явищем. У 2000 р., кинувши виклик усій правоохоронній системі, Н. І. Карпачова виступила із судовим позовом до Служби безпеки України та органів прокуратури в інтересах батьків-інвалідів 26-річного робітника  Юрія Мозоли, замордованого  до смерті в ізоляторі СБУ на Львівщині, на  якого стражі правопорядку хотіли «списати» всі вбивства серійного маніяка Онопрієнка, який убив 53 людини. За рішенням Франківського районного суду м. Львова батькам загиблого було відшкодовано 130 тис. гривень моральної шкоди.

За пропозицією Уповноваженого з прав людини 21 липня 2006 р. Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження  і покарання. Омбудсман наполегливо вимагає від влади виконання одного з головних положень Факультативного протоколу про створення Національного превентивного механізму щодо запобігання тортурам як державного органу із спеціальним статусом.

Уповноважений з прав людини здійснює системний моніторинг стану дотримання прав людини в місцях ізоляції від суспільства, насамперед  використовуючи такий дієвий інструмент, як «візити без попередження». Саме Омбудсман України додала цьому питанню публічності, залучаючи  до таких перевірок ЗМІ. Разом із фахівцями Секретаріату Уповноваженого відпрацювала в місцях позбавлення волі за роки існування інституту Омбудсмана в цілому понад 2,5 року. Тільки на початку 2011 р. під час особистого прийому Уповноваженим з прав людини у Київському СІЗО було прийнято понад 300 ув’язнених.

Уперше в Україні зусиллями Омбудсмана Н. І. Карпачової створено Національну координаційну раду із запобігання торгівлі людьми, до Кримінального кодексу України внесено зміни, що передбачають кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.

Відповідно до Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” Уповноважений з прав людини як суб'єкт такого контролю здійснює системний моніторинг за дотриманням прав військовослужбовців на життя і здоров'я, захист честі та гідності, особисту недоторканність і безпеку, а також уживає заходів щодо їх запобігання і відновлення.

Одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого з прав людини є захист прав дітей. Лише за останні три роки до Омбудсмана надійшли індивідуальні й  колективні звернення за підписами понад 7,5 тисячі дітей. Для роботи з такими зверненнями у Секретаріаті Уповноваженого створено відділ захисту прав дитини, також у кожному підрозділі Секретаріату один із фахівців займається розглядом звернень з прав дітей. З 2010 р. Омбудсманом України запроваджено посаду Представника Уповноваженого з прав людини з питань захисту прав дитини, рівноправ'я і недискримінації. У грудні 2010 р. до 20-ліття ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини Верховній Раді України була представлена Спеціальна доповідь Уповноваженого з прав людини “Стан дотримання і захисту прав дитини в Україні”, яка розміщена на сайті ООН: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/HRC/16/NI/5.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Омбудсман наділений повноваженнями відкривати провадження у справах про порушення прав і свобод людини з метою з'ясувати, чи мало місце порушення у кожному конкретному випадку, який державний орган або посадова особа повинні відповідати за порушення прав, а також здійснити передбачені законом заходи з метою відновлення порушених прав і свобод людини й недопущення таких порушень у майбутньому. Багато проваджень, які відкриваються Омбудсманом України, отримують широкий резонанс у суспільстві. Серед них – провадження про захист прав шахтарів на своєчасну виплату заробітної плати, належні умови праці та техніку безпеки. Уповноважений з прав людини Н. І. Карпачова особисто працювала у складі урядових комісій на краснодонській шахті  ім. М. Баракова (Луганська область) у березні 2000 р., коли в результаті вибуху загинули  80 шахтарів, а також на «Шахті ім. О. Засядька» у м. Донецьку в листопаді-грудні   2007-го, де під час аварії загинули 106 шахтарів і рятувальників. За підсумками цієї роботи Омбудсман направила Прем'єр-міністрові України відповідні подання, в яких, зокрема, було запропоновано комплекс заходів для запобігання порушенням конституційних прав працівників вугільної галузі на життя, безпечні умови праці та соціальний захист. Більшість пропозицій Омбудсмана враховувалися урядами країни при ухваленні рішень.

З перших днів діяльності на посту Омбудсмана у центрі уваги Н. І. Карпачової – захист прав українських моряків, які працюють переважно на суднах під прапорами інших держав. У 1998 р. – захист прав моряків  судна "Дубай Валюр", які були захоплені як заручники біля берегів Нігерії, екіпажу судна "Глобал скай", що зазнав  озброєного нападу в Єгипті. У 2007–2010 рр. здійснювалися провадження  Уповноваженого із захисту прав моряків понад 50 суден, зокрема, "Леманн Тімбер", "Капітан Стефанос", "Фаїна", "Салданха", "Сіл Тайд", "Аріана", "Маласпіна Касл", "Марафон" та інших, які були узяті в полон піратами або заарештовувалися в іноземних портах.

Багато зусиль було потрібно Уповноваженому з прав людини і співробітникам Секретаріату Омбудсмана України, щоб відновити справедливість і захистити права потерпілих у таких складних справах, як, наприклад, загибель голови Українського комітету “Хельсінкі–90” Юрія Мурашова (провадження  у справі тривало з 2005 по 2009 рр.); грубе порушення права власності на землю і доведення до самогубства матері-одиначки з м. Алушти Автономної Республіки Крим Наталії Кобелєвої (провадження розпочалося у 2006 р. і триває дотепер); захист права на життя і повернення на Батьківщину громадянки України Вікторії Мамонтової,   стосовно  якої суд Королівства Таїланд  виніс смертний вирок  (провадження тривало дев'ять років).

Лише упродовж 2010 р. було направлено 146 подань Уповноваженого з прав людини. З них  20 подань із актуальних проблем захисту прав людини внесено Президентові України; 9 – Прем'єр-міністрові України, зокрема про забезпечення конституційного права людини на судовий захист; прав жінок на працю у державних органах виконавчої влади та управління; захист прав осіб, звільнених з військової служби, на належне пенсійне забезпечення; прав громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон; міністрові внутрішніх справ України особисто направлено подання Уповноваженого з прав людини щодо питань захисту прав осіб, підданих адміністративному арешту; захист конституційних прав учасників мирних зібрань; відновлення трудових прав співробітників МВС тощо.

Відповідно до Конституції України (ст. 150) Уповноваженому з прав людини також надано право на конституційне подання – акт реагування, що направляється до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України або іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України, Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, а також офіційного тлумачення Конституції і законів України.

На підставі подання Омбудсмана про неконституційність статей 7 і 8 Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” Конституційним Судом України було визнано право власності мільйонів громадян України на свої внески в колишньому Ощадбанку СРСР. За конституційним поданням  про конституційність ст. 11 і 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” захищено права громадян України на об'єднання в асоціацію. Прийняті Конституційним Судом рішення за поданням про конституційність третього